Важливі новини щодня — додайте «Експерт» в улюблені джерела Google
21 січня 1793 року Франція стратила свого короля Людовіка XVI на гільйотині. Колись недоторканний монарх опинився перед смертю через фінансовий крах держави, революцію та звинувачення у зраді нації.
У холодний січневий день 1793 року площа Революції в Парижі була заповнена натовпом. На ешафот піднявся чоловік, якого ще недавно вся Європа знала як Людовіка XVI — короля Франції та Наварри. Тепер його називали Луї Капетом, а замість корони на нього чекала гільйотина.
Страта монарха стала одним із найрадикальніших моментів Французької революції. Але до цього кроку країна прийшла не одразу: спочатку більшість революціонерів не хотіла ліквідації монархії, а виступала лише за обмеження влади короля.
Головною причиною кризи стала фінансова катастрофа Франції. Людовік XVI отримав державу, виснажену війнами та величезними боргами. Особливо дорого Франції обійшлася підтримка американських колоній у війні за незалежність проти Британії.
До кінця 1780-х років значна частина бюджету країни йшла на погашення боргів. При цьому основний податковий тягар лежав на третьому стані — селянах, ремісниках і буржуазії, тоді як дворянство та духовенство мали привілеї.
Сам Людовік XVI не був схожим на жорстокого тирана. Історики часто описують його як доброзичливу, але нерішучу людину, яка не змогла провести зміни та втримати контроль над ситуацією.
У 1789 році король був змушений скликати Генеральні штати, що стало початком революційних подій. Після падіння Бастилії багато французів ще сподівалися на конституційну монархію, де король залишався б символом держави, але мав обмежені повноваження.
Переломним моментом стала невдала втеча королівської родини у 1791 році. Людовік XVI разом із близькими намагався залишити Париж і дістатися до східного кордону, де перебували прихильні до нього сили. Однак родину впізнали у Варенні та повернули назад.
Для багатьох французів ця подія стала доказом того, що король більше не підтримує революцію. Довіра до монарха почала стрімко падати.
Ситуацію остаточно загострила війна Франції з Австрією. Через військові невдачі в Парижі поширилися підозри, що королівський двір співпрацює з ворогами революції.
10 серпня 1792 року натовп захопив палац Тюїльрі. Монархію ліквідували, а Людовіка XVI заарештували та ув’язнили у фортеці Тампль.
Пізніше у палаці знайшли секретний сейф із листуванням короля. Документи стали одним із головних аргументів для прихильників страти, які звинувачували Людовіка у змові проти держави.
Суд над колишнім королем відбувся у Національному конвенті. Депутати визнали його винним у змові проти свободи нації та призначили найсуворіше покарання. За смертну кару проголосував 361 депутат — саме стільки голосів було потрібно для ухвалення рішення.
21 січня 1793 року Людовіка XVI стратили на площі Революції в Парижі. Його смерть стала не лише фіналом правління одного монарха, а й символом падіння старого порядку в Європі.
Страта короля мала наслідки далеко за межами Франції. Європейські монархії побачили у революції пряму загрозу власній владі, а проти Французької республіки сформувалася Перша антифранцузька коаліція.
Подія також змінила саме уявлення про владу. Відтепер король перестав сприйматися як недоторканний правитель, а головним джерелом легітимності почали називати волю народу.
